У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
— Погавкав — і в будку! І щоб з побрехеньками оцими на люди не рипався!
— Що — горло заткнеш? Та плював я на тебе з найвищої точки!
— На мене можеш плювати, а на Радянську владу…
— І на совдепію вашу вошиву плював! Ось вашій владі, нате, з’їжте від мене! — і величезною дулею — тиць межі очі Ганжі.
Такої наруги не міг уже стерпіти Василь. Знав, що він — представник влади, що комуніст, що про оцю сутичку завтра будуть дзвонити всі баби на селі, але не міг, щоб п’яний куркуль та глумився безкарно над його рідною владою: розвернувшись із правого плеча, вдарив обрубаною рукою прямо в розкриту смердючу пащеку! І вже не дивлячись на Гайдука, що загримотів аж під стіл — тільки розпластані руки майнули в повітрі та ноги злетіли мало що не до стелі, не дивлячись уже ні на кого, вийшов із хати, грюкнув дверима, аж задвиготіли стіни, а слідом за ним загримотів саморобними узувачками й отой парубійко.
Оксенів старший кинувся вслід — батько перехопив його вже аж на порозі, спинив, обхопивши щосили руками:
— Не заводься! Яке тобі діло!
Мовчки поборолись — Іван усе смикався, намагаючись вискочити в сіни, потім враз обм’як, понурив голову, тихо попросив:
— Пустіть.
Оксен відразу ж пустив його — Іван підійшов до відра, зачерпнув повен кухоль, — пив, проливаючи воду на празникову сорочку, і так тихо було в хаті, що всі чули, як видзвонювали його зуби об полив’яний вінчик.
Гайдук усе ще лежав під столом, нерухомо розкидавши ноги в стоптаних чоботях. «Убили!» — похололо все в Оксенові, а разом і підленька радість блимнула в нього крижаними очицями: «Не минути тепер Василеві тюрми, от побий мене бог — не минути!» Та Гайдук немов тільки й ждав на те, щоб Оксен піддався спокусі,— поворушив однією ногою, потім — другою, так, наче пробував, чи вони ще при ньому, почав виповзати з-під столу, впираючись ліктями в підлогу.
Хміль, видно, вже вилетів йому з голови, бо мав ясні осмислені очі. З розбитої губи стікала на підборіддя кров, капала на вишивану сорочку густим вишневим соком, але він не пробував навіть витерти її.
Довго там нишпорив, врешті порачкував назад, крекчучи, розігнувся, прошамотів опухлим, закривавленим ротом:
— Мало не забув.
І показав вибитого зуба.
Тільки тепер озвалася Гайдучиха.
Мнения
Похожие книги
