У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Йшли довго, важко дихаючи, ковзаючись ногами по вогкій землі. Завернули за один вигин, минули й інший, і здавалося: кінця-краю не буде оцьому ярові — вестиме все глибше й глибше, аж до самісінького пекла.
Та ось старий зупинився, глухо мовив:
— Тут. — Понишпорив попід кущами, пригинаючись майже до землі, нанюхав невелику стежку, подерся вгору. Сини втомлено посунули за ним.
Вузенька стежка довго водила їх терновинням, плутала то вгору, то вниз, аж поки вивела на маленький п’ятачок, вільний від кущів.
— Слава богу, прийшли! — перехрестився старий і весело сказав до синів: — Отут, хлопці, будемо й жити!
Петро та Микола, горблячись під великими торбами, недовірливо оглянулись: довкола тільки чорніли кущі.
— Що, не видно? — засміявся задоволено Гайдук. — Тут і вдень нічого не побачите, не те що зараз… Осьдечки наша хата! — та й ткнув прямо перед собою.
Але й тепер нічого не побачили хлопці,— довкола ще не розсіялася темрява. Петро ступив був уперед, але старий його спинив:
— Почекай, сину, дай мені першому пройти, — та, нахилившись, наче пірнув у землю — проліз до чорного отвору землянки.
Затхле, прокисле повітря вдарило йому в обличчя і ще якийсь різкий, тривожний сморід. Гайдук ще не встиг зрозуміти, що це так смердить, як у темряві почулося шамотіння, прямо перед ним блимнули зелені люті вогники, важке чорне тіло з розгону вдарило в груди, перескочило через нього, тернувши по обличчі жорсткою смердючою шерстю. «Вовк!» — обмер Гайдук, покриваючись потом.
Саме це й врятувало старого, бо Петро, прогавивши першого вовка, вже стояв, широко розставивши ноги та піднявши догори важкий сучкуватий ціпок. І тільки виткнувся кудлатою тінню Гайдук, син так уперіщив кийком свого рідного татка, що той тільки векнув, посунувся обличчям у мокру траву та й затих, хоч шкіру з нього здирай!
— Щоб же ти, сину, отак снопи молотив! — стогнав Гайдук, опритомнівши.
— Так я ж думав, тату, що то вовк, — виправдувався-Петро.
— А де ж твої очі були? — мало не плакав старий. — Бач, вовка випустив, а батька мало на той світ не спровадив!
Та сварись не сварись, справі не поможеш.
Мнения
Похожие книги
