У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Видно, здалеку добивався він, бо кінь — весь у милі, та й сам вершник аж почорнів від утоми: як сповз із коня, так і захитався на вигнутих дугами ногах:
— Де командир?
Сторож, що виповз на прогрітий ганок пасти весняне сонечко, так і вп’явся у вершника маленькими, повними непоборної цікавості очима.
— А ти, хлопче, звідки? Чи не про Гайдука звістку привіз?
— Не вашого розуму це діло, дідусю! — одрубав вершник. — Кличте скоріше командира — маю спішну справу до нього!
— Клич сам, як такий розумний! — розсердився дід.
— Так, — сказав Федько, дослухавши вершника. — І скільки ж їх було?
— Пастушок тільки трьох бачив: спускалися на конях до урочища. Але всі вони там неодмінно: де вже хоч один вовк появився, там усю тічку шукай!
— Далеко звідси?
— Та верстов із тридцять п’ять. Якраз за Марусиною могилою урочище оте починається.
— Гаразд, — задоволено мовив Світличний і, подивившись на вершника, що аж хитався від утоми, наказав: — Ти, голубе, от що: катай до сільради та відпочинь, поки ми тут зберемося. А ввечері й рушимо разом — покажеш дорогу. Доберемося до ранку, як думаєш?
— Та… якщо всі на конях…
— Всі… Нам тільки до світанку б добратися, а вдень він од нас нікуди не втече!
Вирушили, як почало смеркатися. Навмисне покидали село в протилежному напрямі, щоб збити з сліду, якщо хто стежить.
"Поруч із ним скакав посланець, що привіз новину, трохи далі горбився в сідлі Ганжа, а позаду стугоніли копитами коні бійців та комнезаможів. Тупотіли копита, бряжчали стремена, порипували сідла — люди мчали у ніч мовчазними, загадковими привидами, мчали на захід, прямо на світлу ще смужку попри самій землі, що поволеньки звужувалась, танула на очах, — мчали навздогін сонцю.
Тільки тоді всім оцим людям буде вже не до сонця. Ані до сонця, ані до неба, ані до сирої землі.
До Марусиної могили добралися затемна.
Мнения
Похожие книги
