У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
ни недоношені…
Злість обпікає Федька, а ще більше гризе досада на те, що в скількох боях не бував, в які тільки січі не кидався, — завжди лишався цілісінький, а тут — на тобі: поранило! І то б нехай рана ота була від якогось добрячого бандита — ну, хоч би від отого, що вовком поглядає з-під розколошканих брів, у бороді ховає люттю налиті вуста, — а то ж поранив пелюшник, сопляк, у якого ще й моня на губах не обсохла! Бач, стоїть, кліпає білими віями, ось-ось заплаче: «Дядечку, простіть, більше не буду!»
— Що ж ти, сучий сину, галіфе мені подірявив? — наїжджає на нього Світличний.
— Товаришу командире, та ти ж поранений! — вигукує один із бійців, помітивши закривавлену холошу.
— Сам знаю, — вже спокійніше відповідає Світличний і, морщачись від болю, обережно злазить з коня. — Ану, хлопці, в кого є бинт?
І поки бійці, поклавши командира на розстелені шинелі, перев’язують рану — вище коліна, слава богу, що в м’якоть, а по кістці, мабуть, тільки черкнуло — не пробило міцнющої кістки! — поки бійці ворожать над Федьковою ногою, він підкликає до себе свого «кума», що зовсім уже обмирає від страху, веде з ним непоквапну розмову:
— Як тебе звати?
— Федько…
— Тезко?.
Федько, опустивши біляву голову, винувато мовчить.
— Всипати б тобі нагаїв, щоб на майбутнє цілився краще, так у тебе й без того он жижки танцюють… Ех, ти, бандит!.
Тезко ще нижче хилить голову.
— Скільки тобі років? — питає по паузі Світличний: якраз підняли йому ногу, щоб краще перев’язати, і він зціпив зуби та витер змокрілого лоба.
— Вісімнадцять, — пошепки відповідає Федько.
— Бач, зовсім сосунок! — каже Світличний, забувши, що сам він у вісімнадцять літ гасав із шаблюкою на коні.— Ну, й що мені тепер з тобою робити? Поведуть тебе, брате, у трибунал, а звідти доріжка коротка: до стінки і точка!.
"— Мати… Батька вбили на хронті.
— В білих, небійсь, воював?
Ні, ще в царській…
— Так що ж мені з тобою робити? — знову питає Світличний — не так хлопця, як самого себе: жалко йому стало оцього тезка. — Знаєш що?.. — веселішає він, і парубчак уперше зводить голову, з надією дивиться на командира. — Отой хрест бачиш?.. Та не туди, дурню, дивишся, правіше дивися!.. Бачиш тепер?
— Бачу.
— Так бери ноги на плечі й мотай туди, поки цілий!..
Мнения
Похожие книги
