У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Дак хіба ж інші дівчата того не мають? Мають, їй-богу, мають і живуть, до того ж, поблизу, а це забилося аж на хутір, аж за сім верстов: топчи, Володю, глибокий сніжок в зимовії ночі, міси, Володю, липкий чорнозем в осінню негоду, ходи, Володю, мов каторжний, та ще й стережися, щоб ніхто не підгледів, не пустив лиху славу на всеньке село.
І місить Володя липку грязюку, топче Володя глибокий сніжок, йде Володя на хутір, а там на нього чекає, сховавшись за клунею, щоб не помітили, не дай боже, батьки, оте некомсомольське дівча.
— Володю, ти?
— Та я…
Підходить непоспіхом, так наче йшов оце мимо та й завернув випадково на голос, подає дівчині руку. Марійка несміливо тицяється своєю долонькою (ніяк не научиться, зроду-віку не подавав парубок руку дівчині!), сяє на Володю ясними очима:
— Як ти дійшов?
— Та як… — відводить свої очі Володя. — Снігу цього року… Всі переярки позамітало: як ускочиш — то й з головою!
— Давай я тебе хоч обтрушу, — голос Марійчин аж тремтить від ніжності.
— Не треба, я сам, — супиться збентежено Володя.
— Ти не замерз? — допитується Марійка, не зводячи з Володі відданих очей. — А то, може, підемо у сіни, — зважується вона на відчайдушний крок. — Тато й мама вже сплять…
Володю відразу ж кидає в жар. Добре знає, що роблять по темних сінях та клунях парубки із дівчатами! Але хіба він не поклявся боротися з отими буржуйськими пережитками, з отим дикунством, породженим забобонами? І, намагаючись не дивитися на звабливі Марійчині губи, каже, що йому добре і тут.
— Як знаєш, — трохи ображена Марійка. Задирає до неба обличчя, ловить очима замріяне світло зірок. — Дивись, Володю, які ясні зорі сьогодні!
— На мороз, — відповідає солідно Володя.
— А може, на чиєсь кохання?
Володя збентежено прокашлюється, для чогось знімає шапку, потім знову насуває її аж на очі: невмолимо прекрасне зараз у Марійки обличчя, осяяне не то зорями, не то місяцем, не то натхненним якимось почуттям! І він, аби позбутися отієї ніяковості, починає розповідати Марійці про сільські новини: про дядька Ганжу, про недавні збори, про свої комсомольські діла.
— Сільбуд нам би скоріше відкрити. Осередок культури… А то що, зберуться на вечорниці, лапаються, обіймаються, цілуються, аж гидко дивитись!.. Нема того, щоб почитати якусь політичну брошуру, газету, послухати лекцію…
Потім замовкає, трохи здивований тим, що Марійка не каже ні слова у відповідь.
Мнения
Похожие книги
