У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Да-а, глибокий плужок її проорав — не засиплеш, не перекинеш містка, хіба що сам покотишся в неї…
«Що ж робити нам, Марто, з тобою? Як іще тебе пригорнути, щоб розтопився отой холодок, як цілувати, щоб зайнялось моє серце? Як це зробити, щоб не тільки тілом — душею злитися з тобою, бо я сам цього хочу, бідна ти моя молодице!..
Ех, діла, діла! І надало ж мені отоді прийти в гості та випити самогонки, будь вона тричі проклята!» — з запізнілим каяттям думає Ганжа, йдучи та йдучи до Марти. До Марти, що замикається так, наче сотні дядьків рвуться до неї у хату, а вона воліє одчинити тільки одному.
"Котись, котись та й не вертайся довіку! Хай вічно буде ніч. Нехай буде темрява. Щоб лише зорі та місяць у небі стерегли їхній сон, їхні гарячі обійми. Та не встигне Марта наобійматися, не встигне упитись, як воно, оте сонце, з усіх ніг оббігши землю, видирається щосили на обрій, виставля свою дурну пику, світить безсоромними очима прямо у вікна.
Чого тобі треба? Що ти тут забуло? Хіба не бачиш, хто лежить біля мене?
Затуляє милого всім тілом, затримує рештки темної, милої, зігрітої теплом їхніх тіл ночі, а воно висмикує та й висмикує їх загребущими своїми руками. І немає вже Марті порятунку від сонця.
А коли Марта одного разу рипнулася була завішувати на ніч вікна, Василь зірвав рядно, кинув на лаву:
— Хочеш, щоб завтра й обід проспали?
А хоч би й проспали, Васильку, хоч би й проспали! Яке кому діло до цього? Хіба не можна хоть раз полежати вволю, поніжитись од душі, поспати по-людському, а не по-заячому?.
— Марто! Та чи ти оглухла там, Марто!.. — вже стукає сердито у шибку Ганжа, пританцьовуючи на морозі.
Ой лишенько!
Задумана Марта зривається так, що аж серце заходиться, аж темніє в очах. Намацує засув, рве його набік з таким поспіхом, наче Василеві по той бік дверей загрожує нагла смерть.
— Та заходь же, заходь. — І ще в сінях обвилась довкола нього — приросла, прикипіла.
— Сказилась, чи що? — одбивався Ганжа. — Дай хоч дихнути!
— Де ти так довго був? — наче й не чуючи, шепотіла вона, цілуючи його в шию, у підборіддя, в жорсткі, насталені морозом вуса. — Де?..
— Там, де й завжди… Ти хоч у хату пустиш, чи отак і проколядуємо в сінях до ранку?
Аж тепер трохи отямилась. Взяла його за руку, повела, як маленького, за собою.
«І що за скажена молодиця! — дивувався Ганжа, йдучи вслід за Мартою.
Мнения
Похожие книги
