У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
А якщо будуть, то нехай тоді товариш секретар дасть пояснення, як це пов’язати із закликом Радянської влади зміцнювати господарство. Його ж брата цікавило інше: як пожива Чемберлей і що замишля світова буржуазія проти нашої власті?..
Гінзбург аж охрип від напруження, від задухи. Накурили ж так, що аж лампа почала гаснути.
Запитували б, мабуть, до самого ранку, та Ганжа змилосердився над Гінзбургом:
— Годі на сьогодні! Погомоніли, і досить. Товариш же, може, й натомився з дороги, йому й відпочити пора.
Зважаючи на пізній час, Гінзбург лишився на ніч. Коваля повів до себе Микола Приходько, Гінзбурга запросив Володька. Дивився такими очима, що той не міг відмовити:
— Ладно, хрещенику, ночуватиму в тебе.
І у Володьки аж вуха загорілись од щастя!"
"Біля сільради все ще стояли дядьки: смалили по останній, не поспішали розходитися. Пропустивши Володьку, Гінзбурга і Ганжу, що вирішив провести товариша Григорія аж до Твердохлібенка, посунули дружним гуртом. Йшли всі, кому по дорозі було, а кому й не по дорозі: може, іще щось важливе скаже товариш секретар!
Скута морозом, безмовна, висіла над ними ніч.
Аж ось із дальнього кутка, полохаючи тишу, донісся розбійницький посвист, різкий переляск голосів:
— Тю-ю! Тю-гу!.
— От бісові парубки! — озвався один із дядьків. — І носить же їх нечиста сила до самого ранку!
— Ворота й досі дьогтем мажуть? — пригадав свою молодість Гінзбург.
— Та зараз почище діла виробляють, — відповів той же дядько. А Іван, радий нагоді почесати язика, протиснувся поміж Володькою й Гінзбургом.
— Ви, товаришу секретар, людина городська, то, мо’ й не знаєте, що наші парубки витівають. Таке витівають, немов перед погибеллю… Он слухайте, до чого додумались: гуляли весілля в одного хазяїна.
— То не на мене напали! — хтось басовито з гурту. — Я б їм навіяв!..
— І чого ти, Юхиме, нападаєшся? — заступився за парубків Іван. — Вроді у тебе в дворі нема парубка.
— Мій не такий.
Мнения
Похожие книги
