Онлайн книга І будуть люди

Звісно ж, не плаче! Тільки чомусь оті легенькі веселки підпливають до самісіньких очей та й зависають на віях. Тремтять, переливаються усіма кольорами, не хочуть опускатися на сніг.

— Та чи ти сказилася сьогодні, дочко, чи тебе хто наврочив! — сплескує руками мама, вгледівши дочку вже аж біля груші.— Ну, куди оце ти взялася дорогу прочищати?

Таня оглядається на той мамин голос, дивиться на доріжку, що прослалася від колодязя в якийсь білий світ, і не знає, що відповісти мамі.

— Сила дурна — нікуди діти, — бурчить мама.

Тупаючи ногами, щоб струсити сніг, Таня заходить до хати. Тримає такий оберемище дров, що мама знову накидається на неї:

— Ти що, підірватись захотіла? Ось наживи мені грижу, наживи, хто тебе тоді, дурну, й заміж візьме!

— Не потрібний мені ваш заміж! — відповідає Таня, і в голосі її уже бринять сльози. — І Оксен отой ваш противний мені не потрібен!

— Таке! — не витримує — сміється мама.

— Ніхто мені не потрібний! — вигукує Таня і так жбурляє дрова додолу, що аж жалібно брязкають вікна, а мама перелякано хапається за голову: ні, таки хтось наврочив дитину!

Потім Таня втихомирюється. Сидить у світлиці на старій шкіряній канапі, кутається у ласкаву мамину хустку, слухає розмову тата й дівера.

Дівер примостився за столом, мішав у склянці чай тоненькою срібною ложкою. Гарна борідка відтіняла чітко окреслені почервонілі від гарячого чаю вуста, брови неспокійно ворушилися під високим, кольору слонової кості чолом.

Вони розмовляли про політику, і Тані, признатись, трохи нудно. А якщо ще щиріше признатися, то й зовсім нудно. Однак вона щосили притискує долоню до рота, що почав був розтулятися: боїться, що її поженуть спати.

Отже, тато і дівер розмовляють про те, що нині діється в нещасній Росії і що воно буде, про святу церкву, яку слуги диявола відділили від держави («Гоніння на віру, гоніння!» — розмахує руками тато).

— Ви, Віталію, кажете про спасіння Росії? — питає болісно тато. — А хто ж її порятує?

Віталій посміхається кутиками вуст, обережно відставляє склянку.

— Є такі, тату… Збирається боже воїнство. Біле як сніг, чисте в любові й гніві своєму, воно пройде Росію з краю в край, очистить усю землю від більшовицької скверни.