У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Який же він спаситель, коли не міг врятувати Зіни? Кому потрібна була її смерть? Кому? А оці мамині муки? Тільки велика грішниця заслуговує на отакі муки, щоб спокутувати свої гріхи! А яка ж мама грішниця?..
Таня аж головою трясе, щоб відігнати богохульні думки.
Тут, на щастя, зазирає Оксен:
— Мама заснули? — тихо запитує він, бо Таня тримає маму в обіймах, ще й голову поклала собі на плече.
— Ні.
— Вже пора б їхати.
— Їхати? Куди їхати?
— Та додому ж.
— Я не поїду… їдь сам… А я із мамою… Я не можу зараз покинути маму…
— Їдь, дочко, я вже якось сама, — озивається старенька, наче зі сну, але Таня заперечує:
— І не видумуйте, я поїду із вами!
Оксен, на подив, не пробує заперечити дружині.
Був добрий та покладистий, хоч до рани тули.
— То я, Танюшо, швиденько з’їжджу додому, а тоді повернуся та й відвезу вас до Хоролівки.
— Додому? — дивується Таня. — Хіба ти не можеш відвезти нас зараз?
— Та меблі ж, — пояснює Оксен.
— Ах, меблі! — згадує Таня."
"Її знову обпікає сором. Так, немов Зіна була ще жива, а вони, скориставшись її відсутністю, пограбували цю оселю.
— Та й Андрійка треба ж привезти, — додає Оксен. — І мамину ж частку треба захопити, а так все й не вміститься…
— Добре, їдь, — погоджується Таня. — Захопи тільки Андрійка…
Оксен повернувся увечері, коли сонце, відпалавши жертовним багаттям, покотилося за обрій, а небо зблякло і посіріло. Високі тополі стояли чорними, обвугленими смолоскипами, печальними згаслими свічками.
«Отак і наше життя, — роздумує Таня, охоплена печаллю. — Догорить, дотліє та й розстане безслідно».
— Таню?
Вона аж здригається від різкого Оксенового голосу.
— Де ти, Таню?
— Я тут.
— Так іди ж до хати, бо треба вже їхати!
— Зараз іду.
Таня ще раз поглянула вгору в надії побачити хоч клаптик отієї хмарини. Але там уже нічого не було. Тільки небо висіло над нею, власне, навіть не небо, а щось темне, каламутне та невідстояне, якась моторошна порожнеча, велетенська розрита могила. І так тоскно, так важко стало Тетяні, що вона вже сама, без Оксенового заклику, поспішила до хати.
Прощалася з Лідою, що вийшла проводжати, наче з чужою.
Мнения
Похожие книги
