У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Усміхнувся, козирнув, дзенькнув шпорами і пішов, а дівчина ще довго дивилася йому вслід. Так, наче поривалася запитати: «Яка ж та година, що ми маємо зустрітися?..»"
"Та Федько б уже і не почув, хай би гукала до самісінького вечора: інша русалка заполонила його. З’явилася перед ним так несподівано, мовби враз виринула із-під землі. Ішла попереду, легко похитуючи станом, в світлому літньому платті, в біленьких черевичках, з розкішною русою косою, викладеною довкола голови, ішла, як казкова царівна, створена Всевишнім на спокусу та на погибель всього чоловічого роду.
А Олеся, Федю, а Олеся?
«При чім тут Олеся? — досадливо морщиться Федько, прискорюючи ходу, аби наздогнати оту незнайомку. — Олеся ж удома… Вдома Олеся, а скільки ще часу мине, доки доберуся додому?» Він крутить правого вуса, крутить лівого, випинає колесом груди та дзінь-дзінь острогами — обганяє оту незнайомку.
— Федю! — Олеся так і потягнулася до нього, аби обійняти, припасти, поцілувати. Та відразу ж отямилась: не вдома ж! А Федько поводив безтямно очима, мовби його ударили довбнею по тім’ю.
— Де ти була?
— Тебе ходила зустрічати.
— А чого не зустріла?
— Та я й сама не знаю, Федю… Ждала, ждала біля виходу, всі уже пройшли, а тебе нема та й нема. Я і подумала, що ти не приїхав…
— Подумала, подумала! На перон не догадалася вийти!
— Так я ж боялась розминутися із тобою, Федю!
Федькова ревнива підозра згасає: Олеся таки справді вийшла стрічати його, а не когось іншого.
— І довго ми отак будемо стояти? Може, підемо додому?
— Підемо, Федю, — покірно погоджується Олеся.
Вони йдуть широкою вулицею, закосиченою буйною зеленню, заллятою щедрим сонцем, неймовірно чистою вулицею, з таким дзвінким тротуаром, що кожен крок відлунює у високій кришталевій блакиті, в просторому отому наметі. Щаслива Олеся по-дівочому закохано зорить на свого чоловіка, і для неї зараз не існує нікого на світі, окрім Федька. Як їй хочеться хоча б доторкнутися до нього, якщо не можна уже пригорнутися! Але люди ж довкола, сором на людях і гріх перед богом.
Мнения
Похожие книги
