У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
І аж тоді, як він збіг на ганок, як простягнув до неї руки свої і глухо сказав: «Здрастуйте, мамо!» — тільки тоді, здається, й упізнала його: припала до широких синових грудей, затремтіла в німому плачу. Обіймаючи однією рукою матір за плечі, другою гладячи сиве волосся, Федько навіть не пробував утішати: знав, що тут не поможуть слова — оті бліді, немічні тіні людських почуттів…
Увечері, наговорившись, сіли до столу. Ще вдень Федько хотів було сходити у повітком, в ДПУ та дізнатися, чи не спіймали вбивцю, але мати не пустила:
— Побудь, сину, зі мною хоть цей день.
І Федько залишився. Натомість сходили на цвинтар — провідали тата і діда. Мама ледь дійшла, все зупинялася, перепочивала."
"— І за могилками ходити сил більше немає… — скаржилась вона синові.— Вже й тато твій снитися мені щоночі почав. Зайде у хату, стане коло постелі та й торсає мене тихенько за плечі: «Варю, проснися… Варю, вставай…» То я мовби прокинуся, сяду, дивлюся на нього, а він мені з докором: «Бач, спиш, а щоб могилу наді мною прибрати, на те часу не маєш!» Дивлюся на нього, хочу сказати, що не часу, а сил уже не маю, та не можу вимовити й словечка.
— Нічого, мамо, тепер все буде по-іншому, — втішає її Федько. — Ось підшукаю в Полтаві квартиру, заберу вас до себе…
— Нащо мені тая квартира. Нікуди я звідси не поїду, — заперечує мати. — Он і Танюша, й Оксен, спасибі їм, забирали мене до себе, тіки я тут помру.
Отак говорила мати, і Федько не знав, що їй і відповісти. Стояв, дивився на занедбану татову могилу, на потемнілий дубовий хрест і думав про те, що мама, може, й має рацію. Скільки їй зосталось жити? Може, тієї й втіхи, що сходити до могили, погомоніти із татом!.
Мама теж, видно, думала про це: і на цвинтарі, й по дорозі додому, і коли посідали до столу пити чай.
— А пам’ятаєте, як я колись у цей самовар сірки насипав? — засміявся Федько.
— Де ж, сину, таке забути, коли ми замало богу душу не віддали, — посміхнулася вона. — Насмердів поганющою сіркою, неначе у пеклі. Аж до ранку не зачиняли дверей…
— Тато тоді за мною по всій Хоролівці із паском ганялися, — продовжував пригадувати Федько.
Мнения
Похожие книги
