У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Тиснуться до столу, за яким сидить приїжджий із Хоролівки кіномеханік, дістають п’ятаки та гривеники, купують квитки.
— А дешевше не можна?
— За дешевшим ідіть на базар! — скалить механік зуби.
— Та чого б я сміявся! Я до нього сурйозно, а він мені витрішки продає! — ображається дядько.
Довго мусолить гривеника, все ще не зважуючись обміняти його на квиток.
— Купуйте, дядьку, чого думаєте! — кваплять його нетерплячі, напираючи в спину. — Гривеник — не гроші.
— Матері своїй скажи! — сердито озивається дядько. Та й, купивши нарешті квиток, відходить од столу, не-вдоволено бурчить: — Не гроші! А ти їх заробляв, голодранцю?.
Інші голосно ремствують:
— Та де ж це правда на світі: одним по десять копійок, а другим аж по двадцять! Що ми, не однакові гроші платимо?
— Гроші-то однакові,— пояснює, підійшовши, Володька, — тільки їх не всі однаково мають. От ви, дядьку Миколо, ви середняк, заможний хазяїн, то й платіть двадцять копійок… А дядькові Іванові як біднякові положено десять…
— То я винен, що Йван наплодив злиднів повну хату? — кип’ятиться дядько Микола.
А дядько Іван уже тут як тут: йому їсти не дай, аби посперечатися!
— Зажди-зажди, брате, що ти тут про злидні торочиш?
— А те, що чуєш!
Володя не став слухати братів, що вже зчепилися, як розлючені півні. «Що ж це доктор не їде? — непокоїться він, дістаючи із кишені годинника. — Обіцяв бути по обіді, а вже, щитай, дев’ята година…» Бо Володю не так непокоїть кіно, як лекція. Кіно вже тут, кіно вже нікуди не дінеться, а якщо лекція зірветься — отоді Володьці каюк! Покриє себе вічною ганьбою в очах дядька Василя та й товариша Гінзбурга, який іще вчора запитував:
— Ну, як, хрещенику, вечір?
— Буде! — аж бліднув од власної рішучості Володя.
— Ти тільки об’яву перепиши, — невдоволено поморщився Гінзбург. — Веселіше, веселіше треба писати, щоб зацікавити людей! Бо ми як здерлися на трибуни ще під час революції, то й досі із них не позлазимо. Казенщина, казенщина заїдає…
Володя тоді образився, хоча виду й не подав.
Мнения
Похожие книги
