У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
— Ти чого не прийшла?
Маруся одірвала од його грудей обличчя:
— Володю!..
— Ну що?
— Ти мене любиш?
Той розсердився:
— Краще скажи, чого не прийшла.
— Тато не пустили, — відповіла Марусина і, обійнявши його за шию, вся так і полинула до нього. — Ти куди це зібрався? — поцікавилася згодом.
— В Хоролівку… по ліки… Мати захворіли…
— Бідні вони, бідні! Як би я хотіла оце бути коло них!.. Володю, а в тебе мати хороші?
— Дуже! А в тебе?
— Мої теж хороші… А тато строгі…
— Ну, мені треба йти.
— Ти ж, назад коли повертатимешся, заглянеш?
— Побачу.
— То я тебе виглядатиму… Зажди трохи, Володю.
Побігла до хати — така ж легка, така невагома, а за кілька хвилин знову була коло нього. Простягала щось зав’язане в біленьку хустинку, тикала в руки:
— Візьми! Це пиріжки із квасолею…
— Ну, то спасибі… бувай… — зворушено бубонить Володя.
Провівши його поглядом, Марійка повагом вернулася до хати.
— За чим це ти, дочко, виходила? — спитала мати, що вже розчісувала косу.
— За бичком… Здалося, що одв’язався та й блукає по двору.
— Чи не отой це бичок, що стукав у шибку та мукав: «Марусю»? — запитав спросоння батько. — Дивись, дівко!
— Таке й скажете, тату! — Маруся вдала, що образилась. Та мати, позіхнувши, сказала:
— Годі вам: ще заведіться сваритись, на божий день гледючи!.. Лягай іще, дочко, та спи. Бо поки у матері, поки й твого раювання. А вийдеш заміж, свекруха доспати не дасть…
«У мене будуть хороші свекруха!» — замало не теленькнула Маруся, але вчасно прикусила язика.
А Володя в цей час чухрав собі прямо на схід, на вузесеньку, при самому обрію, смужечку, що блідла та блідла, ширшала й ширшала, виростаючи прямо на очах. Вже коли добре розвиднилось і невидимий ковалик роздмухав на сході гарячий вогонь, щоб розжарити остигле за ніч сонце, наздогнав Володю Приходько. Не дядько Іван, а дядько Микола. Обігнав парокінною підводою, оглянувся, натягнув віжки, спиняючи коней:
— Тпру!
Зачекав, доки Володя порівнявся із возом.
— Доброго ранку! Далеко?
— В Хоролівку, — неохоче обізвався Володя.
— Сідай, підвезу.
Володя завагався: сідати чи не сідати до куркулика? Дядько ж Микола нетерпляче посмикував віжками:
— Сідай, сідай — в ногах правди немає! Чи, може, так запанів, що з нами, репаними, уже й знатися не хочеш?
Володька мовчки поклав мішок на воза, скочив і собі, примостився за Приходьком, спустивши донизу босі ноги.
Мнения
Похожие книги
