У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
— Пустять. Не можуть тепер не пустити!
— А ти справді цього хочеш?
Що ж мені робити з тобою, Василю? Мені, а не Ользі,— їй все це простіше, її ніхто не осудить, не притягне до відповідальності: якщо покохала, то хто посміє їй стати на дорозі? Зупинити, вчепитися в полу: «Не смій!» Та й не така вона людина, щоб послухатися отого грізного окрику, не із тих вона жіночок, що ягницями блукають по світу! А от мені що робити з тобою, Василю? Із тобою, із Мартою, з отією нещасною тепер удовицею, до якої ми так необачно зайшли колись повечеряти та й лишилися на ніч… Куди її тепер подіти, Василю?
І досі, як тільки стемніє, йде до сільради отією нічною «мадамою», як сказав колись дід Хлипавка; йде, ховаючись од людського ока, стережучись пекучого осуду.
Може, піти до неї востаннє, сісти до столу та й сказати:
«Слухай, Марто, дорога ти молодице: як нам не важко, а пора розлучатись. Бо не закажеш серцю, будь воно прокляте, не примусиш любити… Воно, Марто, не людина, як його не вчи — не навчиш лукавити, як не страхай — не застрахаєш… Тож послухайся, Марто, не ходи до сільради! Не топчи доріжки — не зустрітися нам, Марто, на ній вже довіку. Ти ще молода, красива, ще найдеш собі іншого до пари. Не зійшовся ж світ клином на одному Василеві!.
Отак скажемо удовиці Марті, і вона, дивись, поплаче, потужить-потужить та й перестане ходити під вікна сільради…
Що ж, будемо надіятись, що так воно й станеться. Тож, відклавши відвідини Марти до кращих часів, підемо разом із Ольгою, що повернулась із села до райцентру, підемо в райпартком, до Григорія Гінзбурга.
…Коли зайшла до нього в кабінет другого дня та сказала, що хоче їхати в село вчителювати, він вигукнув:
— Ти що, сказилася?!
— Вгадав! — усміхнулась щасливо товаришка Ольга.
Григорій враз посірів, постарішав. Лише зараз помітила Ольга, який він утомлений: аж жовті очі, аж зелене обличчя.
— Ти не захворів? — стурбовано запитала. — Чуєш, Григорію?
— Ні,— відповів здавлено Григорій, уникаючи її погляду. — Я здоровий, — повторив він. — Я зовсім здоровий… І, пробач, дуже зайнятий…
Відсунув одну шухляду в письмовому столі. Понишпорив. Висунув другу. І третю. Й четверту.
Мнения
Похожие книги
