У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
"
"— Бачив? — та й показав очима на локомобіль, що, вичищений, витертий, змазаний мастилом при кожному гвинтику, аж горів навпроти сонця своїми крутими дужими боками.
Гінзбург з повагою, так мовби локомотив був живою істотою, поплескав машину по боці:
— Волик, що треба! — І відразу ж напосівся на товариша: — А ти чого дорогу додому забув? Там твої старі вже спокій втратили.
— Давно у них був?
— Оце від них… Біжи до дрожок, там тобі мати чисту білизну передала.
— Оце спасибі! — зрадів Петро. — Хоч переодягнуся у чисте, а то на мені геть усе перетліло, — та й пішов перевальцем до дрожок.
Аж тоді Ганжа, що делікатно стояв осторонь, підійшов до Гінзбурга:
— Заночуєш у мене…
— Дякую, я вже з Петром, — відмовився Гінзбург.
— Ольга узнає, вона мене й з хати вижене, — наполягав Ганжа.
— Не вижене… Вітай її, завтра побачимось. — І, щоб покінчити з розмовою, гукнув до Петра: — Ти скоро там? Бо завтра ж рано вставати.
Спали неспокійно, тривожно: боялись заспати. Петро разів зо три схоплювався, чиркав сірником, дивився на годинника, і Гінзбург теж просинався, а потім довго не міг заснути: як не бадьорився, як не вдавав із себе веселого та безтурботного, а все ж не міг забути товаришки Ольги…
Ще світанок не проклюнувся на сході, як вони вже були на ногах.
Петро відразу ж подався до локомобіля.
Прямокутний тік з усіх боків оточували більші й менші скирти — як у кого вродило, хто скільки посіяв. Стояли, дивилися на маленьку супроти них молотарку і мовби аж похитували гостроверхими головами: як же ти із нами, нещаснице, справишся? А отого он бачили! — хвалькувато показувала на локомобіль молотарка. Локомобіль же не встрявав до їхньої німої перепалки: розтуляв ненаситну пащеку, ковтав поліняку за полінякою, і у величезній чорній утробі його вже гуло, булькотало, шипіло, а над трубою, в густій металевій сітці, билися іскри.
— Пас приніс?
— Ні.
— А чого не приніс?
— Дак ви ж учора казали тільки однести. А щоб приносити…
— А голова в тебе для чого на плечах? — сердився Петро. — Біжи ж мені зараз по пас, щоб одна нога була там, а друга — тут!
— Та біжу.
Мнения
Похожие книги
