У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди

Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Жінки тільки роти пороззявляли: чорт, а не молодиця! Ні, везе-таки Івасютам: що не приб’ється до їхнього двору, все в руку!
Івасюти і справді задоволені Мартою.
— Сам бог її нам послав! — вихваляв Оксен молодицю. — Не знаю, що ми без неї й робили б…
І вже не вагався: орати чи не орати. Діждалися гожої днини та й виїхали на Мартине поле. І Марта, ув’язавши обід, несла через село, хвалилася кожному стрічному:
— Оце несу своїм ораликам їсти, та боюся, щоб не спізнитися: орють же з раннього ранку!
— І добре, Марто, орють?
— Підіть подивіться! Куди тим задрипанцям…
— Яким це задрипанцям? — вдають, що не розуміють, лукаві дядьки.
— А отим, що у ТОЗі!
Ганжа, коли почув, аж потемнів на обличчі: не чекав такого од Марти! Хіба не зорали їй запущене поле, хіба не засіяли узятим у держави зерном, хіба не скосили та не змолотили? І хто ж, як не Марта, їм усім дякувала, так дякувала, що й слів не знаходила! «Ех, Марто, Марто! Сама собі петельку в’яжеш…» Бо вже Володька, не вагаючись, заносить Марту в «підкуркульниці», в «куркульські полигачі» та й напосідається на Ганжу, щоб позбавити її права голосу.
— А якщо вам, дядьку Василю, не той… То ви кудись на день поїдьте. До району, чи що… А ми без вас тут самі провернемо. Кільце в губу їй уставимо, щоб не рила супроти Радянської влади!
— Чуєш, Марто?
— А йдіть ви під три чорти! — ріже Марта на всі умовляння. — Хай своїм жінкам повставляють!.
— Смілива, Марто, ви жінка! — аж хитав головою Оксен. — Не боїтесь отих навіжених.
— Пхі, чого їх боятись. Мені й сам чорт із рогами теперечки не страшний!
Оксен аж завмирав при згадці про нечистого. «Прости їй, господи, сама-бо не віда, що меле!»
— Глядіть, Марто, аби вони вам щось не накоїли! — застерігав молодицю.
Про себе ж нищечком думав: «А й справді, чого їй боятися? Біднячка ж… Чоловік на війні загинув… То що вони їй пороблять? Та нічого!.
І можна було б жити Оксенові — не нарікати на бога. Обробляти свій лан, поратися по хазяйству, помагати Марті (ми — вам, ви — нам), а в неділю, по тижневій важкій праці, їхать до церкви, щоб, повернувшись після служби божої, відпочивати в домашньому затишку.





