У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Немов якась потаємна пружина відразу ж після призначення старшим клацнула в ньому, погнала думки в зворотному напрямі. Досі прагнув Оксен змішатися з дядьками, загубитись у гурті, не попадатись міліціонерові на очі. Бо далі од начальства, далі й од біди. Тепер же міліціонер, поклавши на Івасюту відповідальність за оцих дядьків, враз виділив його із сірого, безликого гурту, наблизив до себе. І Оксен відчував уже себе не стільки бранцем, якого турять на суд, скільки поплічником міліціонера, наглядачем над оцими бранцями.
Тому він не ліг, а сів, обпершись об двері спиною.
І дрімав не дрімав, і спав не спав, прислуховуючись, чи не шелесне де, не затріщить стіна під руками дядьків. Тому й схопився першим на ноги, як тільки почулися кроки по той бік дверей та грюкнув, одсуваючись, засув. Дядьки ще ворушилися, стогнучи та зітхаючи, продирали заспані очі й хрестили роти, а Оксен уже стояв навпроти дверей, щоб одразу потрапить на очі начальства.
— Старшой!
— Я-га!
— Все гаразд?
— Все, слава богу!
— Виводь людей!
Оксен метнувся у клуню, став підганяти дядьків, щоб швидше збиралися, не примушували ждати начальство.
Потроху-потроху міліціонер перепоручив охорону розкуркулених Оксенові. Як доводив до сільради, відразу ж гукав Івасюту:
— Старшой! Припильнуй за конем. Та дивись, щоб був порядок і таке проче.
Кидав на руки Оксенові вуздечку, зникав у сільраді. Сидів там годину чи довше (залежно від того, скільки набиралося розкуркулених), а Оксен годував коня, напував і вже звично покрикував на дядьків, відганяв цікавих:
— Ідіть собі, люди, ідіть! Нема чого тут роздивлятись!
І вже не міліціонер — він сам рахував заарештованих перед тим, як рушати в дорогу.
— Всі?
— Всі, гражданин начальник!
— А себе пощитав?
— Пощитав.
— Ну, тоді можна рушати.
«Старшування» урвалося так же несподівано, як і почалося: довівши дядьків до в’язниці та здавши їх охороні, міліціонер відразу ж забув про Оксена. Навіть не оглянувся на свого запопадливого помічника, не попрощався.
Мнения
Похожие книги
