У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Ясно, холодно горіли осінні зірки, і місяць як не горнувся до них, все не міг зігрітися і брів собі геть, одинокий, сумний, в передчутті зимових морозів. А Володі на все те було наплювати: йому жарко й без літа, ясно й без сонця!
Повертався Володя під веселий перегук досвітніх півнів, які щосили вимахували крилами, намагаючись розігнати густу осінню пітьму, і не чув того співу: йому все ще дзвенів, все лунав голос Марусі.
Зайшов до хати — мати відразу ж прокинулась:
— То ти, Максиме?
Не розсердився цього разу на отого «Максима», з внутрішнім усміхом відповів:
— Я, мамо.
— Я, сину, спала, оце тільки проснулася…
Лежить, не питає, де був, од кого прийшов. Давно вже минули ті дні, коли допитувалася, — ще як був отаким, по груди. Влетить, було, в хату, задиханий, очі так і горять, чубчик прихоплений вихором.
— Мамо, що їсти?
Сьорбає, аж борщ від нетерплячки проливає, а вона над ним:
— А де ж це ти, Максиме, ганяєш? Людські діти як діти, а тебе не докличешся, не дозовешся.
Було колись… А тепер не питає: вже дорослий. Діло, звичайно, у них молоде, то й часу не рахують… Тільки ж, сину, якби ти знав, як довго матері відміряти його, оцей час, ждучи тебе додому…
— Максиме, чого ж бо ти не лягаєш? Лягай, сину, бо й не виспишся!
— Зараз, мамо.
А сам — рип-рип по хаті, хить-хить із кутка в куток. Аж мати стривожилась:
— Чи не сталося чого, Максиме?
— Сталося, мамо, сталось, — щасливим усміхом бубнявіє голос Максима.
В старої стерпли і руки, і ноги. Ждала, молила у бога цієї хвилини, а настала — сама не знає, чому налякалася. Так налякалась, що й голос зник!
— Ви ж чого мовчите? — вже занепокоєно Володька. — Самі ж казали, щоб женився! А тепер, може, й не раді?
— Та де б же я, сину, була не рада! — нарешті повертається до матері голос. — Як же мені твоєму щастю та не радіти!
А сльози вже — кап та кап. Сказано ж: старе — гірше малого.
— Марусю, сину, береш?
— Та Марусю ж…
Що ж, хай і Марусю, мати нічого проти неї не має. Дівчина вона скромна, не з отих вертихвісток, що хлопців самі у клуні затягають, що про них у селі кажуть: як через поріг перелізло, так і в кінське влізло. Що ж, Маруся — нічого… Не ганяє з отими навіженими, що закривають церкви та викидають із хат образи…
— Коли ж весілля, Максиме?
— Чим скоріше, тим лучче.
Мнения
Похожие книги
