У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Приблизно на півдорозі між Хоролівкою і Полтавою Світличний змушений був зупинитися: загнаний жеребець аж стогнав. Скочив на землю, ослабив підпруги, відпустив сталеві вудила, стриножив вуздечкою і пустив на пашу. І доки жеребець пощипував ріденьку травицю при дорозі, Федько ходив нетерпеливо туди-сюди, розминаючи ноги. Швидка їзда трохи остудила гнів, хоч і досі стискалися самі собою кулаки, коли пригадував, як стояв біля столу і як його «чистили»."
"Коли б оце повернувся двадцятий, він би їм показав класово ворожого! Ввірвався б із своїм ескадроном, з бойовими своїми побратимами, влетів би у Хоролівку і не шаблюками — нагаями! Нагаями!.
Бо де ви були в той час, коли Федір Світличний воював за владу Рад? По яких закапелках відсиджувались, вичікуючи, поки оцей «елемент» повоює всіх ворогів революції?..
І, знову розпалившись до краю від отаких думок, гнуздає Федько жеребця, виводить його на дорогу.
Рано-вранці, щойно почало розвиднятися, двірники, що вийшли на тротуари з відрами та мітлами, проводжали здивованими поглядами незвичайного вершника.
Його, видно, там добре знали, бо дівчина, що вискочила в самій спідничині, з хусткою на голих плечах, недовго приглядалася: одімкнула ворота та й пустила у двір.
— Дома? — Федько переступає з ноги на ногу, бо вони в нього зовсім оніміли.
— Дома. Ще сплять.
— Нічого, я почекаю… Заведи жеребця до конюшні. Та гляди: до води не пускай, нехай охолоне!
Зійшов на ганок, ступив у сіни, впевнено намацав клямку дверей.
Скільки разів приходив сюди вдень і вночі — в будь-яку годину, коли того вимагала невідкладна службова потреба.
«Вона ж і так за день натовклася», — говорив завжди він, наче пробачаючись за оту свою делікатність.
І ось Федір знову в знайомій вітальні. Тільки тепер не по службі — з власного бідою.
Мнения
Похожие книги
