У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Ні, тільки не це! Що завгодно, тільки не це!»
Вбігла до хати наче сп’яніла:
— Мамо, я працюватиму вчителькою!
Не діждалася, що відповість вражена мати, побігла в іншу кімнату, вхопила сина на руки:
— Андрійку, твоя мама буде вчителькою!
І лише тоді, як повернулася із сином на кухню та знову побачила маму, яка сиротою сиділа на ослоні, лише тоді подумала Таня про те, що вона за цією нежданою радістю зовсім забула про маму, яка от сидить, немічна, квола, підточена хворобами й старістю, самотня, здається, всіма забута, навіть рідними дітьми.
— Мамо! — благально звернулася Таня. — Поїхали зі мною, мамо!
Та зводить на неї вицвілі очі, хитає білою головою:
— Їдь уже, дочко, сама…
І як її не вмовляє дочка, твердить одне:
— Як же я його… самого… покину?
Могильним смутком віє від оцих слів, покірною печаллю людини, яка вже наполовину розсталась із життям, не знає, хто їй ближчий: оці, що коло неї, чи оті, що в могилах…
— Бери Андрійка, і хай тобі бог помагає…
Тоді Таня домовляється про інше.
— Яка, дитино моя, в тебе просьба?
Щоб мама погодилася на чужу поміч. Таня домовиться із сусідкою, аби та приходила хоч раз на два дні.
— Та навіщо мені тая поміч, — пробує заперечити мати.
Але Таня стоїть на своєму. Тут уже вона не поступиться.
— Та гаразд, — згоджується натомлено мама. — Ти, дочко, збиралася б потроху… А то заїдуть, а ти незібрана…
Товаришка Ольга заїхала аж о дванадцятій дня: довелося витримати справжній бій із завідуючим райнаросвітою, поки добилась призначення.
— Ти що, здуріла! Не знаєш, хто така Світлична!
— Знаю, — спокійно мовила Ольга. — Але це вже хай у тебе голова не болить: не тобі працювати із нею.
— Та в нас і так кадри захаращені попівськими дочками! — закричав зав.
— Вже не жінка, — заперечила Ольга. — Вона од нього пішла ще до розкуркулення.
— Це не міняє справи!
— Ти напишеш наказ чи не напишеш? — набридла врешті-решт товаришці Ользі оця безплідна дискусія.
— Не напишу.
Товаришка Ольга різко звелася, вийшла із кабінету. Постояла, кусаючи губи, рішуче хитнула головою й пішла до райкому.
В приймальній Гінзбурга було повно народу.
Мнения
Похожие книги
