У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Відірвав скибку, простягнув наймичці:
— На!
Сала ж не дав: уминав сам, аж приплямкував."
"Палажка ковтала зачерствілий хліб, намагалася не дивитися на сало.
Ось хазяїн глипнув на дорогу, побачив людей, наказав:
— Як будуть питати, чого без сала, скажи, що не їси.
— Хліб та сіль, Хвилимоне! — підійшли до воза дядьки.
— Дякую.
— А чого це твоя наймичка хліб один їсть?
Палажка опустила голову, перестала жувати.
— Та ото ж таке дурне, що не їсть! Давав, а воно не бере! Видать, що в них зроду-віку сало не їли…
— Еге, отакечки і сказав, — стверджує Данилівна.
Набачилася Палажка у наймах всього. Була і бита не раз, і голодна, дошкуляв їй і холод. Та найбільше дісталося їй уже в інших хазяїнів, що виїжджали щороку на плавні: жати на продаж очерет.
В Палазі тіло — своє, а одежина — хазяйська.
— Підтикай, Палажко, сорочку повище, а то за один раз подереш… Підтикай, підтикай, дивитись тут нікому!.. Та гляди серпа не загуби!.. Ну, з богом!..
І лізе Палажка в болото, в густі очеретяні хащі, задираючи повище сорочку, щоб, не дай боже, не подерти об гострі, як бритва, зрізані вже очеретини, об зазубрені, наче у пилки, листки осоки. Вилазить потім з болота вся у крові, так наче від стегна до п’ят шкіру із неї іздерли.
— Нічого, до весілля загоїться! — втішає Палажку хазяйка.
В шістнадцять років вона вийшла заміж. І хоч батько Миколин плакався, підпивши на весіллі («Я ж думав, що в мій двір кіньми в’їдуть, а воно пішки прийшло!»), хоч і запитували єхидно Миколину матір сусідки, чи багатий посаг узяли за молодою, однак Палажка не каялась у тому, що в перший же вечір, коли Микола провів її із вулиці, поцілував та запитав: «Підеш?» — вона не маніжилась, не набивала собі ціни, а відразу ж сказала: «Піду».
Не каявся і Микола. Бо нащо уже він був лютий до праці, але ніколи не доводилося підганяти молоду свою жіночку, а скоріше притримувати, щоб дурне не підірвалося.
— Цьому Миколі сам чорт дитину колише! — гомоніли поміж собою дядьки.
Мнения
Похожие книги
