У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Командир навіть пробачити попросив:
— Сам понемаш: вайна… Ми стрелай, ані стрелай — зачем флаг уносил?..
Проводжала Данилівна всіх п’ятьох, як власних братів. Дивилася їм услід, коли вирушали в довжелезній колоні, усміхалася втішено: «Мої ж найчистіші!..»
— І такі вони мені, Олексіївно, всі близькі та рідні стали! Оце хочете вірте, хочете ні, а якби зустріла якого — одразу пізнала б!
— Ну, стара, годі,— зводиться із-за столу Васильович. — Час уже не ранній, а Олексіївна натомилась у дорозі.
І хоч Таня й заперечує ввічливо, вона і справді відчуває себе втомленою. Не так дорогою, як власними роздумами, враженнями. Тому довго не могла заснути: все думала, як їй поведеться на новому місці, забулася вже після того, як повернувся із досвіток син господарів Василь та грюкнув засувом.
«Цікаво, який він? — мляво думала Таня. — Схожий на батька чи на матір?.. Завтра зранку — до школи… Як мене там зустрінуть?..» І вже зовсім крізь сон — таке відчуття, наче вона чогось не зробила.
Пригадала нарешті, що протягом усього вечора не подумала про Оксена. Так наче його і не було.
І хутора. Й отих довгих років, прожитих на ньому…
Проснулася Таня від того, що хтось дерся до неї на ліжко. Розплющила очі — Андрійко. В довгій, до п’ят, сорочці, з личком, розчервонілим від сну, з блискучими очима. Андрійко притулився до неї, блаженно засопів, і вигляд у нього тепер був не заклопотаний, а лукавий: обдурив-таки маму, що забороняла перебігати з ліжка на ліжко!
— Ма, давай почитаємо книжечку!
Таня розсміялася, цмокнула сина у щоку, швиденько схопилась із постелі: у вікна вже вливався світанок.
— Ма-а, почитай! — тягнув капризно син.
— Ніколи, Андрійку, хай потім, — відповіла Таня, підбираючи густе довге волосся. Знайшла шпильки, затисла в губах, підійшла до невеликого люстра, вмазаного в стіну, стала зачісуватися.
Люстречка того не вистачало навіть на все обличчя. Таня бачила то чоло, то високу брову, то підборіддя і губи, то ніс — воно наче розбивало її на скалки. Мабуть, дочка господарів більше заглядала у відра з водою чи в річку під вербами, аніж в оцей благенький шматочок скла.
Таня викладала косу, оглядаючи водночас кімнату, в якій вона віднині житиме із сином. Кімната була висока, скоріше на міський кшталт, аніж на сільський.
Мнения
Похожие книги
