У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Взула чобітки з коричневого хрому на високих закаблуках. (Чобітки теж стоптані, але як їх добре почистити, то зовсім як нові!) І довго викладала косу, заглядаючи в шматочок дзеркала, вмазаний у стіну."
"Осіннє надвечір’я зустріло Таню хмарами, що лягли по небу валками скошеного сіна, натомленим сонцем, яке зупинилося над обрієм, аби ще раз оглянути наслідки своєї денної праці. Червоне обличчя його світилося задоволеним усміхом хлібороба, який хоч і натрудився так, що аж судомить у плечах, і руки болять, і не несуть уже ноги, зате ж і недаром: прийде зима — буде що їсти худобі.
Таня повільно ішла і вже жалкувала, що так близько до школи: хотілося, аби вулиця була безконечною, аби сонце не заходило довго-довго, аби їй стрічалися люди, яких вона взнала за неповні три тижні і з якими не могла познайомитися протягом довгих років життя на хуторі.
Ось і школа — великий, просторий будинок із широкими вікнами, під високим, що не встиг іще й потемніти, солом’яним дахом. «Хай побуде поки під соломою, дістанемо бляхи — перекриємо», — сказав два роки тому Ганжа, та все одно нове приміщення школи — найкраще в селі. І його здалеку видно, бо стоїть на високому пагорбові, засадженому молодими деревами. Біля школи безлюдно: учні розбіглися, дорослі ще не зійшлися.
Таню зустрічає тільки баба Наталка. Вийшла з відром та ганчіркою, всміхнулася приязно:
— Ідіть, ідіть, тамечки вже зібралися.
— Почалося? — аж похолола Таня.
— Та де-е… Ще ж Михайлівна отого з обіду не привела…
В учительській уже сиділи Пантелеймон Іванович з дружиною, а також Колядки — Олексій Григорович і Зіна Кіндратівна. Подружжя сидить насуплене та знервоване: в Зіни Кіндратівни навіть заплакані очі, а Олексій Григорович сердито одвертається від своїх колег. Так наче вони винні у тому, що сталося з його дружиною в третьому «Б».
Таня вже знає усе, їй від душі жаль Зіну Кіндратівну.
Отой прискіпливий інспектор, зайшовши до третього «Б» класу, надумався перевіряти, наскільки твердо знають діти пори року. І тут сталося те, з-за чого і плакала Зіна Кіндратівна.
— Діти! — звернувся інспектор до класу. — Ану, хто скаже, як називається останній місяць року!
Діти розгублено мовчали. Назва місяця вилетіла їм з голови, хоч убий.
Мнения
Похожие книги
