У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Там ранету, там симеренку, звідти пармент золотий, а за золотистим шампанським аж під Полтаву забився. Зате, не хвастаючись, скажу: з інших сіл за щепами йдуть. Правда, Твердохлібенко уже й садом мені очі виймає: «Зарився мордою в землю, каже, пролетаріат світовий зраджуєш!» А пролетаріат, може, теж яблучко смачне хоче попробувати? Та щоб різних сортів, та подешевше… Портхвелю чи нагана при боці не штука носити! І я таку пукавку навісити можу. Колись наносився… А ти за плугом попробуй! За плугом себе покажи! Отоді я, може, і повірю твоєму «гала» та «бала», тоді, може, й піду за тобою… Ви пробачте, Соломоновичу, коли що не так…
— Що ви, що ви! Навпаки, мені дуже цікаво.
— Ну, як цікаво, то послухайте. Бо воно мовчиш-мовчиш, а іноді перекинутись словом і хочеться… По золоту ходимо, Соломоновичу, золото топчемо! Та взятись як слід, увесь світ нашим хлібом засипати можна!.. Тільки нахилятися ми за отим золотом не дуже охочі. Чи розуму бракує, чи лінощі такі вже обсіли. А пора уже піднімати… На культурне хазяїнування піднімати всіх треба.
Отут і запитав Гінзбург про оте, основне, заради якого і завів, власне, розмову:
— Скажіть, Миколо Васильовичу, ви пішли б зараз до колгоспу? От коли б вам завтра запропонували вступить до артілі…
— Що вам, Соломоновичу, на це сказати…
— А ви скажіть, що думаєте. Правду скажіть.
— А я, Соломоновичу, змалку до брехні не привчений. Тато у нас нащот цього дуже строгі були: як збрешеш, так що в руках — тим і по губах! Недаремно ж Іван у нас такий губатий виріс…
— От бачите, — розсміявся Григорій, — брати ж рідні…
— Ет, ми із ним рідні, як чорти звідні! То до чого я покійного тата згадав?.
— То що ви все-таки думаєте про колгосп?
— Що я думаю? — заворушив Васильович неспокійно пальцями. — Думати можна усе. Та не всі думки до ладу… Недарма ж кажуть, що і в Москві найрозумніший начальник не догадується, що у дурного Івана в голові… Краще я вам от таку історію розкажу.
Мнения
Похожие книги
