У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Дід узяв хлібину, потримав її у руках, урочисто передав синові:
— Ріж уже, сину, ти!
Радісна кров бухнула Свиридові в обличчя, пружними струмками погнала по жилах: батько цим передавав у його руки хазяйство. Обережно взяв хлібину, поцілував — почав краяти рівні шматки, пильнуючи, щоб жодна крихта святого не впала додолу."
"По вечері ще довго сиділи за столом. Свирид тримав на колінах сина, розповідав про далекі бої, тяжкі переходи та злі січі з турками, батько пильно слухав, не спускаючи з вояки очей, а жінка все ще ходила від столу до мисника — прибирала посуд.
Дружина перейняла його погляд, почервоніла, відвернулася, — Свирид насупився, відкашлявся, з перебільшеною увагою став слухати батька, що скаржився на нелад у хазяйстві.
— Слабий я вже став, негодящий. Підірвало кляте жорно — бог покарав за гріхи…
— Нічого, тату, тепер усе буде гаразд, — утішив його син і подумав про золото, заховане в ранці: навіть батькові не признався про нього.
Згодом дід пішов спати на другу половину — через широкі сіни, вклали на печі й сина, залишились удвох. Свирид повільно зняв сорочку, поклав на лаву, сів на широку постіль, покликав жінку, що все ще топталася біля мисника — вдавала, ніби порається біля давно перемитих тарілок:
— Іди сюди.
Сидів, непорушний, важкий, розставивши ноги, — дивився, як повільно підходить дружина, і несамовите бажання схопити, зламати — зробити їй боляче все більше оволодівало ним. Кілька разів стулив-розтулив широкі долоні, поворушив пальцями, спитав:
— Ну… як чоловікову честь берегла?
— Свиридку, хоч лампу погаси, боги ж он дивляться! — простогнала вона, задихаючись-мліючи в його ведмежих обіймах.
— Хай дивляться: з своєю, не з чужою, — буркнув він крізь зуби.
Потім вона цілувала його в широкі волохаті груди, щось шепотіла, гаряче і вдячне, а він лежав, натомлено розкидавши руки, задоволений і водночас розчарований: десь глибоко в серці все ще гніздився образ красуні з чорними, як ніч, очима і чистим, наче гірська вода, обличчям.
Так і не зміг навернути свого серця до жінки. За сімнадцять років життя не обмовився до неї жодним ласкавим словом, не подарував її усмішкою.
Мнения
Похожие книги
