У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Видовженими тінями промчали мимо клуня, кошара, сарай, оббігли довкола них, застигли, і не встиг ще Іван поворухнутися, як Оксен, схопивши сокиру, звалився з воза. Простоволосий, задиханий, ускочив до хати, у чорне провалля дверей, так і застиг на порозі: на заюшеній кров’ю підлозі валялися трупи бандитів, а біля столу, на підлозі, сиділа Варвара і з тіста, перемазаного кров’ю, виробляла пироги…
Оксен знайшов батька під вербами. Весь порізаний, з обдертою шкірою, що кривавим шматтям звисала з грудей, з чорними проваллями повиколюваних очей, Свирид іще дихав — не хотів так легко піддаватися смерті.
Батько помер на другий день. Все просив підвести йому голову та повернути до вікна: надіявся, мабуть, побачити на прощання хоч крихітку світла. А перед цим уночі, коли розійшлися сусіди і Оксен залишився віч-на-віч із татом, Свирид покликав його до себе кволим голосом:
— Оксене… Оксе-ене…
— Що, тату? — схилився над ним Оксен, щосили кусаючи губи, щоб не розплакатись.
— Батюшку… покликали?..
— Скоро будуть… Лежіть спокійно, тату, батюшка от-от приїдуть… Я послав за ними Івана, — казав Оксен, бо він боявся жахної тиші, яку по вінця виповнювало — колихалося кривавим туманом передсмертне татове хрипіння.
— Поховайте… в Олени… в ногах…
— Гаразд, татку… Ви тільки не мучте себе, лежіть… спокійно…
Але спокій якраз і не приходив до Свирида.
— Оксене…
— Що, тату?
— Олеся… вдома?..
— Я її відіслав до сусідів. Може, покликати?
Тіні затріпотіли на батьковому обличчі, потім збіглися докупи, виповнили провалля попід бровами.
— Не треба… Ти… от що… Винен я перед нею… Бог… мені цього… не простить…
— Що ви таке кажете, тату! — заперечив Оксен, заперечив тим більш палко, що й сам, коли батько був здоровий, думав те ж саме.
— Не простить… То ти… от що… Оксене… Виходитиме Олеся… заміж… віддай їй… двадцять десятин землі… Оті… з війни… що я купив…
«Оті, що над байраком!» — зойкнув у Оксенові розпачливий голос, але бог, що висів прямо над татовою головою, подивився на Оксена такими очима, що він не посмів заперечити батькові.
Свирид відчув синове вагання.
Мнения
Похожие книги
