У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Не посміла сказати і слова на захист сестри, віддала її в жертву своєму божкові, точнісінько так, як віддає зараз Федька.
І Таня, коли о. Віталій мовив, що не може бути щастя від нечестивого, неосвяченого богом шлюбу, не витримала: звела на дівера очі, дзвінко спитала:
— Чому не може? Чому?
Налякано ахкає Зіна, вражено застигає Оксен.
— Бо вони переступили заповідь божу, — суворо пояснює о. Віталій. Він щиро здивований отим запереченням, що пролунало у запитанні зовиці.— Сказано-бо…
Тут уже Таня допускається неприпустимого вчинку.
— А як вони люблять одне одного? Чуєте: люблять! Не можуть одне без одного жити!..
— Але ж бог, Таню, бо-ог! — стогне Оксен, намагаючись опам’ятати дружину.
— Бог?!. Так хіба ж бог може бути отаким жорстоким… щоб карати людей за щастя? Не вірю, що бог отакий!.. Не вірю!..
І залилася сльозами. Сердилася сама на себе за ці сльози, але вже не владна була їх зупинити. Єдине, що могла, — стукати по столу кулачком і без кінця повторювати:
— Не вірю! Не вірю!.
Умовляв Таню наляканий оцим несподіваним вибухом о. Віталій, підносила кухоль із холодною водою Зіна, тупцював безпорадно біля дружини Оксен, а вона все не могла заспокоїтись.
Прощалися вдавано весело: всі почували себе якось незручно. Отець Віталій ще ніколи не був такий уважний та ласкавий до зовиці: все жартував та допитувався, коли запросить у куми. Зіна турботливо підтикала під сестру кожух, щоб, не дай боже, не застудилася в дорозі, наказувала Оксенові берегти Таню, пильнувати, аби вона нічого не робила важкого.
— А для чого ж ми тоді наймичку у двір привели! — відповів Оксен та й собі потикав рукою, підбиваючи під Таню кожуха: подивіться, мовляв, який я уважний до жінки! — Ми Таню бережемо, нікому не даємо зобидити… Правда, Таню?"
"Таня сиділа, притихла і винна, ховаючи схудле обличчя, обкидане темними передродовими плямами, у велику вовняну хустку. Не хотіла ні відповідати на Оксенове запитання, ні зустрічатись очима із родичами.
Врешті обряд було виконано до кінця: о. Віталій підніс для благословення руку, Зіна ткнулася холодним носом в Танину щоку.
— Ви ж приїжджайте, не забувайте!
— Приїжджайте і ви до нас! — озивався Оксен, обертаючись.
Мнения
Похожие книги
