У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
То можна й тебе захопити…
— Оце мені подобається! — засміялася Ольга, і лице її стадо зовсім юне, так що не дав би їй зараз Ганжа більше вісімнадцяти років. — За що я тебе, товаришу Василь, люблю, так це за твою простоту: що на душі, те й на язиці!
— Я тебе теж люблю, — буркнув Ганжа, і позначене втомою, неголене обличчя його набрало приреченого виразу.
— От і добре! — Ольга розстебнула стареньку польову сумку, дістала звідти газету. — Читав?
— Та читав…
— От цим поки що й займемось.
— А тоді що будем робити? — з несміливою надією (а може, до обіду й покінчимо!) поцікавився Ганжа.
— А тоді?.. — Ольга трохи подумала, закусивши рівними білими зубами нижню губу, потім мотнула головою, відкидаючи світле волосся, що спадало на очі.— А тоді, товаришу голову, перевіримо школу, як працюють гуртки по ліквідації неписьменності, поговоримо з учителями…
«Не поїде сьогодні! — зовсім зажурився Ганжа. — І накачало ж її на мою голову! А все той Володька, щоб йому й руки посохли!»
— Так що, посилати за Івасютихою?
— Краще давай ми до неї поїдемо, — вирішила Ольга.
Виїхали за півгодини: Ганжа сам правив конем, Ольга сиділа збоку, а позаду настовбурченим вороном примостився Володька: не хотів, дуже не хотів їхати з ними, аж доки оця товаришка із повіту на нього не нагримала:
— Що ж це виходить: нашкодив — і в кущі? Ви там розбирайтесь, а моя хата скраю?
— І зовсім я не шкодив, а правду писав! — наїжачився Володька, зацьковано дивлячись на зовсім молоду іще тітку, що затисла його поміж столом і стіною.
— Тоді тим більше їхати треба! Ану, збирайся, ніколи тут торгуватися!
І Володька мусив-таки лізти у сани.
Їхав, як на заріз. Не Івасют тих боявся, Івасюти йому що? Класовий ворог! Тут справа ясна, тут Володька не похитнеться. А от Ганна… Ану ж, знову здумає вчепитися в його комсомольську чуприну, ославити перед товаришкою із повіту! Бо їй що, вона ж іще класово несвідома.
Сільрадівський жеребець, застоявшись у тісному станку, весело ніс сани, розкидаючи на сніг райдужну піну. В блідому небі, огорнувшись рожевим туманом, холонуло сонце, і було воно таке неяскраве, що від коня, саней майже не падала тінь, а тільки якийсь натяк на неї.
Мнения
Похожие книги
