У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Навколо лежали сніги, то злегка підсинені синькою, то пофарбовані в рожеві тони, — безконечні полотна, виткані, випрані, вибілені хазяїновитою зимою Та й розстелені з краю у край, від обрію до обрію. Прийде весна, скачає всі оті полотна у величезні сувої, поховає в мальовані травами й квітами скрині — прокинуться одного разу люди і очам своїм не повірять: був сніг — і немає снігу! Тільки парує волого земля, тільки стікає струмками вода, та десь у найглибших байраках, у глухих яругах ще доживають лічені дні посірілі від смертельної втоми, обведені траурною рамкою мокрого суглинку купи залежаного снігу.
А поки що аж не віриться, що не так уже й довго до першого весіннього тепла: мороз — аж очі злипаються, аж холоне душа!
Товаришка Ольга терпіла-терпіла, щулилась-щулилась, та й не витримала: зіскочила із саней, побігла поруч, тримаючись однією рукою за поручень, щоб не відстати.
— Що, ноги померзли? — запитав Ганжа та й натягнув віжки, стримуючи жеребця.
— Нічого, відійдуть.
Ганжа глянув на стоптані чобітки і похитав головою: «Де ж їм, бідолашним отим ногам, відійти!.
— Ти хоча б валянки взяла, сюди їдучи. Відморозиш отак ноги — Гінзбург мене без хліба з’їсть! Скаже, що навмисне заморозив… Та сідай уже до саней, швидше до хати доїдемо. Там і відігрієшся.
Ольга стрибнула в сани, зарилася ногами в солому, а Ганжа нокнув-гукнув на жеребця, і понеслись, понеслись невеликі санчата: з горба на горб, з долини в долину."
"Домовилися спершу заїхати до Ганни: вона й ближче.
— Дядьку, зупиніть!
І не встиг Ганжа натягнути віжки, як Володька стриб у сніг. Застиг край дороги укопаним стовпом.
— Ти чого?
— Я туди не поїду. Я тут вас почекаю…
— Замерзнеш, дурний!
— Не замерзну.
І як його не вмовляли, так і не зрушив із місця.
— Ну, як хочеш! — розсердився врешті Ганжа та й стьобнув жеребця.
Ольга весь час оглядалася на сумну юначу постать (було зараз у Володі щось від чорногуза, що відбився од зграї), бідкалась:
— Замерзне ж!
— Не замерзне! — втішав її Ганжа, поганяючи жеребця.
Доки поговорили із Ганною, доки повернулись, минула добра година. Володька за цей час витоптав круг: ходив по ньому, як молоденький бичок на прив’язі, бив себе попід пахви руками, щоб хоч трохи зігрітися. Скочив у сани з таким поспіхом, немовби то були не сани, а піч.
— А що, нахапав зашпорів? — сміявся Ганжа.
Мнения
Похожие книги
