У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Так ось чого сусідонька, думаю, таким високим парканом одгородився! То я ноги на плечі та до них, — показав рукою на вістового. — Вони мені родичі…
— То вони вже, може, накивали п’ятами?
— Ні. Я пождав, поки сусід їх упустив та й ворота за ними зачинив.
Хоча чоловік той і переконував, що вже недалеко, йшли довго. Вже Федькові стало здаватися, що він виведе їх аж за місто, як чоловік раптом став, потягнув Світличного за руку:
— Отут, за рогом, наша вулиця. Так нею не можна іти.
— Чому?
— Вони постового виставили — враз усіх наполохає!
— Ага…
— Давайте я проведу вас задвірками…
— Ага…
Федько подумав, погриз вуса:
— Сидоренко!
— Я.
— Дідів у виставах грав?
— Грав, товаришу начальник.
— Ага… Ану, чоловіче, збігайте додому та принесіть нам ціпок, шапку й кожуха. Кожух тільки беріть поношений, постаріший… А ти, Сидоренко, виглянь з-за рогу: видно бандита?
Сидоренко мерщій до крайнього будинку, обережно визирнув із-за рогу.
— Стоїть як на долоні… Коло воріт, — доповів повернувшись.
— Порядок…
Невдовзі чоловік приволік шапку, кожуха, ціпок, ще й добру мичку прядива.
— А це нащо?
— Може, на бороду пригодиться…
— А чим приклеїмо?
— Та я ж і клей прихопив.
— Ну, молодець! — лишилося тільки сказати Світличному.
Сидоренко зняв картуз, шкуратянку, приклеїв бороду, надів кожух, насунув на очі шапку, взяв у руки ціпок, зігнувшись у три погибелі, пройшовся перед Федьком.
— Добре! — похвалив його Світличний. — А тепер іди до бандита. Та дивись мені: хай лише писне — голову одірву! Ясно?
— Ясно, товаришу начальник.
— Ну, щасти!
Бандит біля воріт насторожився: з-за рогу вийшла якась приземиста постать. З опущеною головою, у великій кудлатій шапці, спираючись на ціпок, шкандибала прямо на нього. «І носить же старого чорта так пізно! Чи не із досвітків?..»
Коли постать наблизилась, тихо окликнув:
— Куди, старий, шкрябаєш?
Дід тільки охнув, затрусив бородою:
— А щоб же ти був такий здоровий, як оце мене налякав!
— Проходь, діду, проходь! Ніхто тебе не зачепить.
Дід підступив ближче, простягнув гирлигу:
— Потримай, сину, бо в мене й очкур від страху розв’язався.
Бандит простягнув руку, але палицю взяти не встиг: дід з молодечою спритністю ухопив його за зап’ястя, шарпонув на себе, щосили ударив в щелепу…
— Готово? — запитав Світличний.
— Як було наказано… І не писнув!
Бандит нерухомо лежав на тротуарі, а Сидоренко, скинувши кожуха та шапку, безуспішно пробував віддерти бороду.
Мнения
Похожие книги
