У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Товаришка Ольга вирвалась, розмахнулась і невеликим, але важким, мовби свинцева грушка, кулаком лусь по носі Світличного!
Блиснули позолочені шпори, високо задралися ноги, загримотіла вся амуніція — пилюка так і пуфнула під Федьком.
Товаришка Ольга впіймала віжки, зупинила жеребця, зіскочила з шарабана. Підійшла до Світличного — той уже звівся на ноги. Широко розставивши ноги, нахилився, доїв із носа густу темну кров.
— Дурепа!.. Дурепа, набита!..
Ніс його синів на очах. Товаришка Ольга вже жалкувала, що отак стусонула Світличного, стояла перед ним зніяковілою дівчинкою, що не знає, як спокутувати свою провину.
— П’ятак би до носа притулити, — сказала нарешті вона.
— До с… собі притули! — визвірився Федько.
Товаришка Ольга не образилась — розсміялася дзвінко, до сліз. Федько ж, вгамувавши кров, побрів до шарабана, вмостився, сердито кинув супутниці, яка все ще витирала веселі сльози:
— Сідай! Знайшла з чого сміятися…
І до самісінької сільради не проронив жодного слова. Тільки час од часу обережно дотикався до розпухлого носа, що синім баклажаном дозрівав над ображено обвислими вусами.
— Ого! Це хто тебе так пригостив? — здивувався Ганжа.
— Об коліно ударився, — відповів Федько. — Кінь, розумієш, смиконув, а я саме задрімав та — бац! — носом об коліно!
І повів очима на товаришку Ольгу: чи не сміється! Але та не сміялася. Тільки ледь помітно тремтіло підборіддя, та дуже вже уважно роздивлялася плакат, що закликав до змички міста з селом.
Попрощавшись, Федько поїхав на хутір, а Ганжа і товаришка Ольга зайшли до сільради.
— Ти їла? — врешті здобувся на слово Ганжа.
— Дякую, я не голодна.
— То пройдемо до школи?
— Що ж, пройдемо, — погодилася товаришка Ольга.
— Та думаємо, скоро, — відповів Ганжа. — Ось як тільки обжнивуємось, так і заходимося коло школи… Матеріал уже завезли, робочих рук вистачить: є свої і теслі, й муляри, позичати на стороні не доведеться.
— Пора, давно пора… А то аж соромно: отаке велике село, а школа, як курник!
«Що курник — то курник — ніде правди діти», — скрушно похитав головою Ганжа.
Мнения
Похожие книги
