У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Відчував у тому і свою провину: давно слід було б узятися та збудувати нове приміщення. Але тепер уже візьмуться! Ось тільки минуть жнива — ночі не спатиме, а поставлять нову школу на отому он пагорбі, що відкритий на всі боки, звідки не йтимеш — звідусіль видно буде. Обсадять деревами, огородять штахетами, отоді й приїжджай, дорога товаришко, в гості — червоніти не будемо!
А поки, що підходять до старої, ще в минулому столітті зведеної хати з невеликими віконцями, з низькою стріхою та подовбаними стінами («І стоїть же, клята, не бере її ні грім, ані блискавка! Давно б тоді іншу збудували!»)… Підходять та й ждуть, поки баба Наталка, взявши дзвоника, сповістить, що настала перерва.
Та біганина тривала не довго: забачивши дядька Ганжу і тітку з райцентру, діти враз вщухли, поштиво віталися, і, стривожений отією незвичною тишею, із школи вийшов сам завідуючий — отой самий, що на нього в свій час скаржився Гінзбургові Ганжа і що йому колись нахвалялися розлючені дядьки вилучити «котячі горішки».
Чи то подіяла погроза, чи прокинулася совість та вивітрила дур з голови, тільки він давно уже покінчив із походеньками на вулиці та на вечорниці і взявся за розум: позаминулого літа поїхав аж у Полтаву (мовби ближче не було) та й привіз жіночку, теж учительку.
Одружившись, учитель враз посоліднішав, запустив вуса, борідку і вже не горнувся до парубків, а тримався дядьків. І поволеньки його перестали називати Паньком — величали Пантелеймоном Івановичем, а дівчата, яким він у свій час туманив голови, потужили-потужили та й потроху утішились, знайшовши, може, не такі вчені, але більш надійні обійми.
Пантелеймон Іванович довго не відпускав гостей: показував, де саме стоятиме нове приміщення школи, хвалився завезеним лісом з таким видом, мовби сам, на власній спині, носив його сюди. Розпитавши, як іде навчання, чи багато дітей ще не вчиться, товаришка Ольга попросила Ганжу провести її на один із хуторів: мала дізнатися, чи багато ще людей не охоплено лікнепом."
"— Тут нам ще похвалитися нічим, — щиро зізнався Ганжа, йдучи поруч з товаришкою Ольгою.
Мнения
Похожие книги
