У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
— В Хоролівку, — ховаючи од сина очі, відповів Оксен.
— Ми ж збирались до млина ниньки їхати: хліба ж удома немає!
— Поїдемо завтра: я до вечора повернусь, — та лясь по Мушці батогом, наче тікав од сина.
Всю дорогу думав про Таню. І чим ближче під’їжджав до Хоролівки, тим більше хвилювався: не знав, що скаже дружині, як зустрінуться. Як її переконати, ублагати повернутись додому. Адже без неї йому й життя — не життя.
«Якщо в тебе, Таню, ще лишилася хоч крихітка жалю до мене… Бо чим я завинив перед тобою? Нічого ж для тебе не жалів… Ох, Таню, Таню, не маєш ти бога у серці!.
Оселя Світличних зустріла його освітленими вікнами, новими штахетами: видно було, що люди тут жили — не дуже журились. Оксенові аж образливо стало за ошатливий цей вид: згадав свою запущену хату. Зупинився біля воріт, зліз із брички, не родичем — чужим-чужаницею постукав у ворота: вийди, Таню, та відчини, якщо не забула!
Однак не Таня вийшла зустрічати гостя.
— Братику! Братику!..
Оксенові в серце ударив отой вигук, пронесений Олесею з дитинства. З того дня, коли стояла замерзлим журавликом біля колодязя, виглядаючи його ласки. І він одразу ж простив сестрі й Федька, й утечу, і всю ганьбу, що звалилася потім на нього. Простив, обійняв, провів пестливо рукою по схиленій білявій голівці.
— Як ви, братику, подалися! — жалісливо мовила Олеся, дивлячись на Оксена повними усміху й сліз очима.
— Від чого ж мені, сестро, молодіти, — відповів гірко Оксен. — Кидають мене, як стару собаку. Кому він потрібен… Одгавкав своє…
Олеся й на себе прийняла той докір: опустила очі, знітилась.
— Удома… Таня? — запитав нарешті Оксен.
— Вдома, братику.
— То, може, покличеш?
Олеся чогось мнеться, нерішуче поглядає на брата.
— Так, може, ви до хати зайдете? — врешті говорить вона. — Я ворота зараз одчиню.
— Не треба.
Олеся потупцялася, потупцялася та й пішла до хати.
Тані довго не було. Оксенові вже аж ноги заболіли стояти, коли широко відчинилися двері й вийшов Федір.
— A-а, зятьок дорогий! Що ж ти стоїш, як засватаний?"
"От кому ні печалі, ні сліз! І роки не в роки. Такий же, як і був, анітрохи не змінився: грає на всю щоку рум’янцем, світить веселими зубами з-під лискучих вусів.
Мнения
Похожие книги
