У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Узнав, що Марта переховує у себе хліб куркуля Івасюти.
…В ту осінню ніч Мартина сусідка вийшла із хати та й побачила підводу і дві темні постаті. «Чи не злодії?» — так і похолола вона. Придивилася пильніше і помітила, що оті двоє не виносять із комори, а заносять туди повні мішки…
Вранці не витримала — розповіла все синові.
— Тільки ж дивися: нікому ні слова! Я не хочу, щоб Мартині сльози з-за мене лилися!
— Та що ви, мамо! — аж образився син. — Що я, маленький?
Кілька днів носив при собі оту новину комсомолець Грицько, мучився: казати чи не казати Володьці? Не мав і крихітки зла до вродливої сусідки, не раз і не два злодійкувато пас її з-поза тину очима, та й сама Марта, забігаючи до сусіди, називала його не інакше, як своїм нареченим:
— А що це мій наречений поробляє?
Або:
— Чи довго мені, Грицю, ще старостів од тебе виглядати? Я вже боюся, що й вишивка на рушниках полиняє.
Грицько пік рака, Грицько сердився, а вона реготала, потішена, та ще й — скаженюща! — хапала його у гарячі обійми. І макітрилось Грицькові у голові, і кров бухала в скроні, і ходив він по тому, як п’яний: куди не піткнеться, скрізь ввижаються наставлені Мартині руки, гарячі Мартині перса…
— Грицю! Та чи тобі, сину, наврочило, що ти колоду тиснеш до себе та обіймаєш?.
Ой наврочило, мамо, наврочило! Ота відьма, мамо, наврочила, що он, подивіться, іде, виграє стегнами на його, на Грицькову, згубу! Та ще і питає:
— А де ж старости?
Зажди, Марто, наберися трохи терпіння: зашле Гриць до тебе старостів. Таких старостів приведе, що ти й світові білому будеш не рада!
Бач, он сидить один староста позаду Ганжі — він не зіб’ється, Марто, з доріжки, упіймає куницю, як би вона не замітала за собою сліду, та й посватає її якщо не з тюрмою, то з жебрацькою торбою…
Марусині батьки вже чекали гостей: дочка ж попередила ще вчора.
— Оце, як бачите, привів я до вас покупця, — почав Ганжа, коли вони привіталися та посідали.
— Та в нас нічого мов і продавати, — з лукавою посмішкою відповів Марусин батько. — Хіба що теличку або вівцю… Як ти, стара?
— Дак то ж Марусина теличка! — заперечила мати: сміх так і бризкав з її метких чорних, як у дочки, очей. — Ти ж її Марусі, коли корова отелилася, пообіцяв!
— І… ти горе, я ж і забув! — забідкався батько. — Що ж мені, дорогії купці, із вами робити? Не хочеться ж відпускати із порожніми руками.
Мнения
Похожие книги
