У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
От хіба що разом із теличкою купите й Марусю…"
"— Чого ж, ми не проти, — усміхнувся Ганжа. — Ми і дівчину десь біля телички пристроїмо… Чи не так, Володю?
Володя не відповідає: він не вдоволений. Просив же дядька Василя не підпрягатися до забобонних Марусиних батьків, як людину просив…
— То, може, й товар нам покажете? — не діждавшись відповіді, продовжує Ганжа.
— А чого ж, можна і показати… Стара, а сходи до кошари та виведи теличку!
— А може, почнемо із Марусі? — зжалівся нарешті над Володькою Ганжа.
— Та можна й Марусю… Веди тоді дочку, стара, та дивись, щоб не забігла!
Зайшла до хати Маруся: вся у святковому, стрічки в косах переливаються всіма барвами молодості, ледь стримуване щастячко тріпоче вигнутими крильцями вій.
— Ось, дочко, прийшли за тобою купці,— споважнівши, мовив до неї батько, а мати вже звично тулила фартух до очей. — То що, дочко, накажеш робити?
Маруся недовго вагалася: підійшла до Ганжі, подала йому таріль і, коли він узяв хлібину і перехилив чарку, спритно, так, немов іще змалку училася, перекинула через його плече широкий вишиваний рушник.
Тільки як повертались із хутора та з-за розлогого пагорба засвітило цікавими вікнами село, неспокійно засовався, попросив:
— Дядьку Василю, зніміть рушник!
— Для чого, Володю? — ганяв під вусами лукаву посмішку Ганжа.
— Зніміть, дядьку Василю! Бо із дрожок ізскочу!
І вже, шалапутний, заносить ногу — от-от стрибне на дорогу!
— Ну, ладно, зніму, — здався Ганжа. — Якщо вже ти так, Володю, хочеш… Поможи тільки розв’язати, бо Марусина замотузувала так, що й зубами не розгризеш. Видать, таки любить тебе, Володю!
Червоне весілля справляли в сільбуді: набилося людей так, що і миші не було де пролізти. Лавки аж тріщали, задні напирали на передніх, попід стінами, витираючи крейду, стовбичили парубки та дівчата, а попід сценою густою пташиною зграєю всіяли підлогу Миколки й Ганнусі.
Молодята сиділи на сцені. Були не менш червоні, аніж матерія, що вкривала стіл, за яким вони сиділи. Особливо — Маруся. Та не знала, куди й очі подіти. Володька ж ніяк не міг зрозуміти, звідки набралося стільки людей, та ще й діти на додачу.
Мнения
Похожие книги
