У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
— Отже, домовились?
— Та чого ж, домовились!
І на тихому, сонному досі дворі пожежників закипіла робота. Розбиралися, змазувалися поіржавілі насоси, на розсохлі бочки набивалися нові обручі, мінялися колеса, а самі виїзди покривалися червоною фарбою. Зійшлися жінки пожежників, прибрали у хаті, вибілили усередині й зовні. За тиждень невпізнанно змінилася пожежня. Двір старанно підметений, будинок побілений, у великому сараї аж горять начищені насоси, радують свіжою фарбою два справні виїзди.
Отоді й запросив голову райвиконкому Світличний. Привів, показав усе господарство, і голова, оглядаючи пожежний інвентар, тільки прицмокував та все хвалив:
— Молодці! Ну й молодці!
Коней Федько приберіг на закуску. Завів у стайню, показав:
— Бачите, які смертники?"
"— А що, коні як коні,— відразу ж зрозумів, куди гне Світличний.
— Добрі! — так і фиркнув Федько. — Ану, хлопці, виведіть оцих крайніх та впряжіть у бричку: Миколу Пилиповича на службу одвезти!
— Та що ти? Не треба!.. — аж позадкував голова. — Я вже своїм як-небудь доїду.
— Нічого, ми вашого рисака позаду на поводу пустимо. Хлопці, кому я сказав!
Хлопці метнулися виводити конят, а перед очима голови — ганебна, нестерпна для кавалерійського серця картина: впряжені в бричку одри, він на бричці, а позаду — його гордий рисак.
— Ну, гаразд. Кажи, чого тобі треба…
— Хлопці, заводьте коней назад! — скомандував Федько і, обійнявши ніжно Миколу Пилиповича за плечі, повів геть із стайні.
— Всього четверо, Миколо Пилиповичу.
— Четверо? Кого?
— Коників. Отаких: на чотирьох ніжках, з гривами, із хвостами. І щоб не були при смерті.
— Та де ж я тобі їх візьму?
— А глитаїв розкуркулюєте?
— Ну, розкуркулюємо…
— А після них коні лишаються? От і дайте розпорядження… Ви тільки напишіть, а ми вже самі дістанемо.
— Ну, добре, ну, де вас подінеш. Приходь завтра — напишу. — І повеселілий, вже з рисака прощався із Федором: — А ти, я бачу, той!.. Іч який: у гості покликав!
Та Федькова радість була передчасною. Другого дня зустрів його Микола Пилипович, ховаючи очі:
— Ти от що… завтра зайди… Знаєш: не встиг іще вияснити.
Мнения
Похожие книги
