У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Заходив Світличний і завтра, й позавтра; просив, вимагав, бив кулаком себе в груди, доводячи, що без коней — гріш їм ціна, що як де загориться, то вони доберуться хіба що охололий попіл розгрібати.
— Та відстань ти із своїми кіньми! — врешті не витримав Микола Пилипович. — Тобі одні коні у голові, а на мені весь район лежить! Пождеш — не помреш: в тебе ж поки що не горить.
— Ах, так! — скипів Федько. Вискочив із кабінету, мало не збив із ніг якогось канцеляриста, що ніс гору паперів.
Цілісінький день ходив хмара хмарою: пожежники боялись і підступитись до нього. Придрався до одного, що не так підперезаний, — вліпив наряд поза чергою. Накинувся на іншого, чого кімната не метена, — теж наряд навісив на шию. Добився, що всі поховались, як миші, — лютував уже наодинці.
Врешті щось надумався, враз одійшов. Пирснув, покликав рудого пожежника:
— Панченко!
— Я! — обізвався той із-за стайні.
— Іди сюди, чого заховався.
Довго щось йому розтлумачував, і на шельмуватому обличчі рудого розквітав усміх.
— Зробиш?
— Зроблю! Як не зробити!
— Тільки дивись, щоб усе шито-крито. Узнають — не одкрутимось од в’язниці!
Зібрав пожежників, розказав, як і що кожному робити.
— Зробимо, хлопці,— будемо з кіньми, — закінчив Світличний — А не зробимо — довіку на оцих смертниках повзатимемо!
Серед ночі забемкав сполохано дзвін. Поплив понад сонним містечком, докотився аж до будинку голови.
Нарешті!
Федько, що й досі очей не зімкнув, схопився: куртку на плечі та на половину господаря.
— Миколо Пилиповичу, тривога!
Могутнє хропіння урвалося, кругла голова підвелася од подушки.
— Що?.. Га?..
— Горимо, Миколо Пилиповичу! — закричав Федько, і наче на ствердження його слів у хаті застрибав, заметався по підлозі і стінах кривавий відблиск.
Миколу Пилиповича як вітром здуло із постелі. Скакав на одній нозі, матюкався, бо друга ніяк не пролазила в холошу, хоч цупив її, аж матерія тріщала, поки Федько застеріг:
— Та то ж ви сорочку вхопили!
— Ач-чорт!.
Пожбурив сорочку, хапав усе, що під руки підвернеться, — шукав штани, які кудись поділися. Гримав на дружину:
— Чого ревеш?! Одягайся!
І вже на Світличного:
— Біжи! Гаси!..
Федько вийшов із хати, став на порозі. Ясно і весело горів невеликий сарайчик, що примостився в глибині двору.
Мнения
Похожие книги
