У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
Треба знищити так, щоб і сліду не лишилося.
— З’їж! З’їж!.. — ревом реве зал.
Микола наче не чує. Дістає з-за пазухи пакет, дивиться на сургучеву печатку. Пакет величезний, в нього напхали — не пожаліли паперу, щоб все було, як насправді, і Таня жахається: як він його до рота й запхне?
А із залу:
— Чого думаєш, їж!
— Ковтай, а то прийдуть!
— Я проковтну цей пакет! — проголошує вслід за Танею Микола. — З’їм, бо немає іншого виходу!..
— Невже він його і справді буде їсти? — занепокоївся Гінзбург.
— Ні, він тільки пожує та й виплюне нишком у рукав, — заспокоїв Ганжа.
— Навіщо такий великий… — співчутливо морщиться Гінзбург, спостерігаючи, як Микола, вкриваючись потом, запихає пакет до рота.
Напружена тиша повисає над витягнутими головами. Всі очі прикуті до Миколи, що жує пакет, все більше червоніючи на обличчі. Таня, злякавшись, що Микола може подавитись, голосно шепоче:
— Виплюнь! Виплюнь у рукав!.
А із зали десяток вимогливих голосів:
— Та ковтай же! Ковтай!..
Микола повів на Таню безтямними очима і ще швидше заворушив щелепами…
Так і довелося передчасно опускати завісу: Микола вже не міг вимовити жодного слова…
Додому поверталися вп’ятьох: Андрійко, Таня, Данилівна, Васильович і Гінзбург.
Ота стаття не давала Григорію спокою, як він не намагався про неї забути. І під час вистави, коли сидів, стиснений з усіх боків, коли аплодував разом з усіма і сміявся разом з усіма, і вже потім, коли опустилася завіса і люди, почекавши ще трохи, стали поволеньки розходитись, Гінзбург все думав про неї.
— Добрий вечір! Давненько не бачились.
Приходько взяв руку Гінзбурга у свою тверду, як дошка, долоню, потримав її обережно, відпустив. На обличчі його не було ані запобігання, ні збентеження перед високим начальством: привітався, як людина, що знає собі ціну. І це сподобалося Гінзбургові.
Мнения
Похожие книги
