У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
І навіть те, як із-за плеча Васильовича визирнуло жіноче обличчя, осяяне приязною усмішкою, ласкавими очима, які мовби говорили: «Оце хочете вірте, хочете ні, а з хорошою людиною і познайомитись не гріх!»
— Ну, як живемо?
— Та як вам сказати…
— Хліб жуємо?
— Та жуємо, поки оці-о не посипались, — показав Васильович міцні свої зуби.
Підійшов Твердохліб. Глянув вороже на Приходька, став так, щоб відгородити Гінзбурга хоча б плечем від «непевного елемента».
— Товаришу Гінзбург, підемо ночувати до мене!
— До тебе?
Гінзбург трохи помовчав, зиркнув на Васильовича, Данилівну, що знову вийшла з-за чоловікової спини приязно усміхненим місяцем, і лукаві вогники освітили йому очі:
— І хотів би, Володю, до тебе, але мене вже запросили. Так що пробач.
У Володі від несподіваної вістки брови полізли на лоба, одвисла нижня губа. Він голосно видихнув повітря, наче збирався сьорбнути окріп, судорожно ковтнув слину.
— Товаришу Гінзбург, на пару слів!
Одвів Гінзбурга набік, перелякано зашепотів:
— Та це ж знаєте хто?
— Хто?
— Без одного дня куркуль! Він вас обплутати хоче!
— Так і обплутати? — не втримався од сміху Григорій.
— Товаришу Гінзбург, не ходіть!
— Нічого, Володю, ти не тривожся: куркуля він із мене за ніч не зробить, — втішив Твердохліба Гінзбург. І вже до Ганжі, що лаштував байдуже цигарку, так наче його все те й не обходило: — Ідіть, товариші, додому, а ми з Миколою Васильовичем уже самі якось його хату знайдемо.
— Знайдемо, як не знайти, — ствердив Приходько.
Провівши ошелешеними очима Гінзбурга, Володька присікався до Ганжі:
— А ви чого їх не зупинили?
— Навіщо?
— Як навіщо? — аж задихнувся Володька. — Вони ж до нашого класового ворога пішли!
Ганжа довго не відповідав. Повільно дістав сірники, ще повільніше розпалив цигарку, затягнувся кілька разів.
— Володю, Володю! Ти один на все село лишишся і то класового ворога шукатимеш!.. Ну чого так дивишся, хрещенику? Паняй до Марусини, бо вона уже за тобою й очі видивилась. Та не дивися на мене так, бо, їй-богу, злякаюся!"
"Володька, розсердившись, навіть не сказав «на добраніч». Чесав додому, аж підошви свистіли.
Мнения
Похожие книги
