У нас вы сможете в любое время суток открыть и прочесть произведение «І будуть люди» без единого платежа. На странице представлена не урезанная, а именно целая версия книги — от первой до последней страницы. Если хотите не только читать, но и слушать — пожалуйста, есть аудиоформат. Для тех, кто предпочитает хранить книги у себя на устройстве, работает скачивание через торрент (доступен файл fb2). А если времени в обрез — выручит краткий пересказ содержания. Направление литературы: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Там же, ниже по странице, вы найдёте развёрнутую аннотацию, вступление от автора (если оно есть) и настоящие отклики читателей. Наша электронная библиотека живёт и развивается: мы регулярно добавляем новые издания и делаем навигацию удобнее. Всё это превращает наш книжный портал в настоящий дом для тех, кто не представляет жизни без литературы.
Онлайн книга І будуть люди
Автор
О книге І будуть люди
Не торопитесь сразу погружаться в полный текст «І будуть люди». Сначала полезно заглянуть в предисловие, аннотацию, описание или хотя бы бегло пролистать краткое содержание. Авторское предисловие представлено здесь именно так, как его задумал сам писатель (Анатолій Дімаров). Какой-то информации пока нет на странице? Не проблема — оставьте сообщение в комментариях, и мы постараемся разыскать нужные данные специально для вас. Кстати, другие читатели уже делятся своими впечатлениями и мыслями о книге — их отзывы помогут вам взглянуть на произведение под новым углом. И вас самих ждут внизу страницы: поделитесь своим мнением, расскажите, какое послевкусие оставила книга.
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Читать полностью І будуть люди
Текст произведения «І будуть люди» удобно распределён по отдельным страницам — так читать гораздо легче. Система автоматически запоминает, где вы остановились, поэтому возвращаться к потерянному абзацу больше не придётся. И всё это совершенно бесплатно. Кроме того, вы вольны сами настроить размер букв и цвет фона — подберите параметры, которые не будут утомлять глаза. Устраивайтесь поудобнее и погружайтесь в любимые истории где угодно: дома на диване, в транспорте или на природе.
Текст книги
— Спершу, за твердим завданням, сто п’ятдесят, а тоді ще двічі накидали. Так що разом — двісті сорок пудів… Та я ось і квитанції покажу.
— Не треба.
Гінзбург записав, склав блокнот, заховав до кишені:
— Завтра з’ясую. Все, що взяли зайвого, повернуть.
— Дякую! — мовив стримано Васильович. — Тільки не подумайте, що я навмисне… Так, до слова прийнялося.
— Нічого, нічого. Це добре, що ви розповіли. Це — непободство, і з ним ми будемо боротись. Нещадно боротись!.. А йдемо ми, Васильовичу, правильною дорогою. Тільки дорога ця ще ніким не проторена, не розвідана, от і помилки…
— Та воно, звісно.
— От ви, Миколо Васильовичу, не підете в колгосп, — знову повернувся до попереднього Гінзбург. — Гаразд, хай буде так: колгосп — справа абсолютно добровільна, ніхто вас силоміць туди не пожене… У вас один син?
— Одинак.
— А могло бути двоє чи навіть троє?
— Звісно, могло б!
— От уявіть, що у вас три сини, а не один. Виростуть, одружаться, доведеться поле натроє ділити.
— Можна і не ділити.
— Як же тоді бути?
— А отак. Кого — у науку чи там до міста, а кого — при землі. Двоє лишаться удома, оженились — живіть собі нарізно, а господарюйте укупі!
— Так що ж це виходить: знову колгосп? — не втримався од сміху Гінзбург.
— Колгосп не колгосп, тільки це одного батька діти, якось помиряться. А спробуйте-но чужих до гурту стягнути!
— А як тоді ТОЗ? Он скільки у вашому ТОЗі, і господарюють, та ще й непогано!
— Е-е, ТОЗ!.
Звівся, позіхнув, перехрестив розтуленого рота.
— О-хо-хо! Робимо, як чорні воли, а спочити все ніколи.
"— Заждіть, — озвався Гінзбург, і худе, втомлене, нервове обличчя його просвітлішало. — Дайте нам час, Миколо Васильовичу! Набудуємо заводів, пустимо на поля трактори, електроплуги, завалимо село машинами: самі того світу не захочете!
— Дай боже, — погодився Васильович.
Мнения
Похожие книги
